22 Липень 2017
Пошук
Розширений пошук

Реєстрація

Логін
Пароль
Увійти
Реєстрація
Інститути влади

 

 

 

 

http://www.ukrinform.ua/ukr/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


.
Голодомор в Україні 1932-1933 років
 На головну

81-ша річниця ГОЛОДОМОРУ 1932-1933

«Усяка насильницька смерть страшна: коли розстрілюють, вішають, душать… Це триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні, місяці. Смерть від голоду – це смерть без крові. Кров не ллється, кров поступово холоне. Умирали з голоду усі: чоловіки і жінки, старі і молоді. Вимирали родинами і цілими селами»

(Свідчення П. Авраменко // 33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал / Упоряд. Л. В. Коваленко, В. А. Маняк.– К., 1991. – С. 367)

Голодомор - штучно створений у 1932-1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод, від якого загинули мільйони українців. Цинізм трагедії Голодомору полягає, передусім, у тому, що він не був наслідком стихійного лиха, засухи або неврожаю, а результатом цілеспрямованої політики сталінського режиму. Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй резолюції від 28 квітня 2010 р., присвяченій пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років, наголосила, що великий голод в СРСР був «викликаний жорстокими зумисними діями і політикою радянського режиму». Багато десятиліть у Радянському Союзі тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Навіть люди старшого покоління, які пережили цю трагедію, не наважувалися говорити про неї публічно...

Прийшовши наприкінці 1920-х років до влади, Йосиф Сталін прагнув зосередити у власних руках необмежену владу. Для зміцнення Радянського Союзу він розпочав військово-промислову перебудову переважно аграрної країни, яка обернулась трагедією для багатьох громадян СРСР, зокрема селян. Їм довелося пройти через розкуркулення, примусову колективізацію, виконання обов’язкових планів хлібозаготівель. Унаслідок перерахованих методів було зруйновано традиційну систему землеробства.

Головною причиною Голодомору 1932-1933 рр. стало примусове проведення державних планових хлібозаготівель. Окрім активного вилучення «хлібних лишків», влада вдалася до репресивних заходів проти так зв. «саботажників». Так, 7 серпня 1932 року за ініціативою Сталіна прийняли постанову про «розкрадання колгоспного майна», що каралося розстрілом або позбавленням волі від 10 років. У народі вона отримала назву «Закон про п'ять колосків» та стала основою для розгортання масових репресій проти селян. Наприкінці жовтня 1932 р. до України прибула надзвичайна хлібозаготівельна комісія на чолі з головою РНК СРСР В’ячеславом Молотовим. Від цього моменту маховик репресій запустили на повну потужність. До репресивних заходів додавалися ще й натуральні штрафи – вилучення продовольства й худоби в господарствах, що «заборгували» за нереальними планами хлібоздачі. Більшовицька влада також застосовувала спеціальний позасудовий репресивний захід – занесення на «чорну дошку» районів, сільрад, сіл і колгоспів за «невиконання хлібозаготівель». Це означало їхню ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів, інші жорстокі репресії, що ставали рівнозначними смертному вироку їхнім жителям. Ключовим елементом убивства голодом стала ізоляція України та Кубані. 22 січня 1933 р. директива за підписом Сталіна забороняла виїзд селян з території УРСР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Селянам припинили продавати квитки на залізничний і водний транспорт. Дороги блокували підрозділи ДПУ. Тих, хто встиг виїхати, заарештовували та повертали назад. Пізніше заблокували дороги до міст, щоб не пустити до них тих, хто голодує. Взимку й навесні 1933 р. в Україні стрімко зростає смертність від голоду. Найстрашнішим періодом стала весна 1933, коли будь-які продовольчі запаси в більшості селянських родин повністю вичерпались. Щоби врятуватись від смерті, голодні люди шукали будь-що придатне до їжі. Споживали навіть висушені стебла лободи та інших бур’янів. У селах зникли собаки й коти – їх було з’їдено. Часто фіксувались випадки споживання мертвих тварин. Окраєць хліба, сухарик став розкішшю, а для багатьох – недосяжною мрією...

За данимии Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб, серед яких етнічних українців – 3 млн. 597 тис., або 91,2 % від загальної кількості прямих втрат.

Пам’ять про Голодомор у Радянському Союзі перебувала під суворою забороною. З 1983 р. українці канадської та американської діаспори щорічно поминають вбитих голодом в Україні. Тоді ж британець Роберт Конквест та американець Джон Мейс розпочали дослідження голоду 1932-1933 рр.

В Україні про голод 1932-1933 рр. заговорили 1987 року. Першими сказали своє слово Володимир Маняк та Лідія Коломієць. Вони стали засновниками Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Українського республіканського історико-просвітнього товариства “Меморіал”. Зусиллями цих людей постало перше українське видання «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».

Четверта субота листопада в Україні визнана поминальним днем жертв голодоморів. Запроваджено його було Указом Президента Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Комеморативні заходи проводяться як в Україні, так і за її межами. Перші особи держави відвідують поминальне богослужіння та покладають символічні горщики з свічками та зерном до пам’ятників жертвам. До 2008 р. заходи по вшануванню проводилися на Софійській площі. З 2008 р. - в Національному музеї «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні».

Кожного року в цей день проходить Всеукраїнська акція «Запали свічку».

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла “Закон України № 376 про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.

 

Жителі Тлумаччини свідчать…

«...З чотирма дітьми на руках Софія Чернишенко чекала смерті. Як розкуркулена, вона не мала ніяких соціальних прав, ніде на роботу її не приймали. Заломлюючи руки від безсилля і передчасно сивіючи, втрачала найдорожче в світі — дітей. Голодна смерть забирала один за одним її синів, а вона не взмозі була навіть по-людському похоронити: Софія Пантелеймонівна, загортаючи холодні тіла дітей в хідники, що були на землі, заривала їх в землю в саду, що біля хати. Коли повернувся з Донбасу чоловік Василь, ще були живими два сини, Іван та Олексій. Але буквально через кілька днів помер Іван, наївшись тюльки, що заробила мати. Його голодний і знесилений організм не видержав…»

Із спогадів Софії Чернишенко (уродженки хутора Кривобоково Покровського р-ну Дніпропетровської обл., жительки Тлумача)

 

 

«Події 1932-1933 років — це тяжкі роки як для мене, моєї сім’ї, так і всіх жителів села. Найтяжчий період був весною 1933 р., коли не мали що їсти, вмирали з голоду. Замість хліба пекли коржі з лободи, кропиви та іншого бур’яну.

…Весною, хто ще мав трохи сили, ішли працювати в поле. Там давали хліб з проса та бурду з ленчі. Кусочки хліба несли додому дітям. Щоб їх не зарізали і не з’їли збожеволілі від голоду напівживі селяни, дітей прив’язували десь вище на деревах, де їх не могли дістати. Так і брата мого Михайла залишали на дереві. Був випадок, коли один збожеволілий батько з ножем кинувся до дитини зі словами: “Дай, я тебе заріжу, зварю супчик”. Але вже не зміг цього зробити — упав замертво, а хлопець зі страху став інвалідом на все життя. Який мали одяг, несли міняти в села Росії на насіння, щоб засадити землю та мати щось на хліб…»

 

Спогади очевидиці Голодомору 1932-1933 рр. АнастасіїПетренко

(записала Антоніна Педь. Газета “Злагода”, Тлумацький

 

«Навесні 1933-го люди нашого села Міцівці Дунаєвецького р-ну, що на Хмельниччині, ходили голодні, жадали куска хліба, але його ніде не було. Виживали на одній картоплі, яка, зокрема, нас врятувала від голодної смерті. У цей час ринули до нас зі Східної Україна. Ті села, які були близько залізничної станції, в тому числі й Міцівці, заполонили східні українці. Одні міняли речі за картоплю, інші ходили з простягнутими руками. Цілий день не зачинялися двері. Треба було всіх чимось наділити. Виру­чала здебільшого картопля…Страшного 1932 року активісти “викачали” в селян зерно, закрили млини і порозбивали жорна…Наші жорна тато поставив у льох, а коло них каганець. Люди вночі приходили, хто з вузликом зерна, а хто приносив сушені лушпайки з картоплі, мололи і їли, а татові дякували за чудову гру на скрипці...»

 

Надія Сасєвич, жителька м. Тлумача, колишня вчителька

 

«В 1932-1933 рр. мені було відповідно 6-7 років і я все добре пам’ятаю. Мати Марія працю­вала в колгоспі, а батько Федір електриком на цукровому заводі. Була в мене старша на один рік сестра Віра, яка померла, але не від голоду. В нашій сім’ї голодною смертю померли дід Микола та бабуся Ганна, татові батьки. Така ж доля спіткала татову сестру Юлю, якій було 14 років. Опухлі від голоду лежали мамина тьотя Ганна і її син Антон. Бачила, як наш сусід Микола натер колосків із жита та з’їв їх, відразу опух і помер. Народ був настільки знесилений голодом, що деякі вимирали цілими сім’ями … Сьогодні, коли бачу, що лежить на смітнику шматок хліба, плачу. Цей шматок міг тоді б урятувати комусь життя. Ми не вірили, що колись досхочу наїмося хліба…Мовчки вмирали, хоронити було нікому, а були такі села, де вже нікого не зосталось. Не дай, Боже, кому це бачити. Нас не вважали за людей…»

 

Шевченко Зінаїда Федорівна (народилася в с. Деренковець Корсунь-Шев­ченківського району Київської (тепер Черкаської) обл., проживає в с. Бортники)

 

«Брат ходив у Конотоп, де міняв останні родинні сорочки, вишиті речі, золоті прикраси, хрестики на хліб, крупу, муку…Щоб не померти з голоду, рвали листя липи, кропиви, сушили, перети­рали, а потім це варили, їли зелене листя, бруньки та коріння. Варили все. що було: кульбабу, реп'яхи, про­ліски, акацію...Смутно пам’ятаю смерть своєї сес­три, яка померла в 1933 році з голоду, в 25 літ…»

 

Василів (Ріпа) Марія Василівна (народилася 1923 року в селі Голінка Бахмацького р-ну Чер­нігівської області, жителька с. Нижнів)

 

«Як рятувалися? Різали корів, овець, свиней…Їли мерзлу картоплю. Також шукали “мишаки” — місця, де ховрахи ховали зерно на зиму. Варили впольова­них ховрахів: в нору заливали воду, ховрах вискакував. Також їли конину. У нашому селі померло від голоду 20 людей, а в сусідній Миколаївці — 2 тисяч. Весною стало трохи легше: варили молочай, лободу, кропиву.

…Коли дозрів новий хліб, ми йшли на поле в білих сорочках і з білими полотняними торбинками і збирали колосся...Ту трагічну сторінку не можна забути. Ми всі винесли з тих років звичку не викидати хліба. Я і сьогодні, коли хліба є багато і ціна його відносно невисока, не викидаю його. Вважаю, що поганого хліба нема. Є ліпше випечений, є гірше, а поганого нема. Ми з’їдаємо весь хліб без залишку, так заведено. Може, тому, що знаємо його справжню ціну...»

 

Розповідає ІзотКарпович Григоренко(уродженець Дніпропетровщини). Записала Наталя Темех (Газета“Вечірній Івано-Франківськ”, № 41 від 15 листопада 2007 р.)

 

«Коли не стало зерна, ми збирали щарицю, яку раніше запарювали для свиней. Щариця мала зернята, з яких мама варила заколоту — кашу таку. Пам’ятаю, як хотілося, хоч ложку від тої заколоти облизати і вже здавалося, що не голодна. А ще поза селом був горбик, на якому росли бабки — рослина заввишки десь ЗО сантиметрів. До речі, у Карпатах я не бачила такої. Ото ми змушені були іти зранку з дому, щоб встигнути зірвати цю рослину і з’їсти. Були щасливі, як здавалося зловити рибку в річці чи ховрашка у степу. Ми в земляні нірки заливали воду і ховра­шок вилазив наверх, з нього варили суп. Коли вже не стало й цієї їжі, люди почали помирати. їх ніхто не хоронив так, як належить. Усі були дуже худі, одні кістки та шкіра. Я навіть не знаю, як ми вижили…»

 

Стогнієнко Василина Матвіївна (народилася в с. Ново-Григорівка

 Березнеговатського р-ну Миколаївської обл.).Записала Людмила Зузяк (Газета “Верховинські вісті”, № 35 від 29 серпня 2008 р.)




ОГОЛОШЕННЯ

Електронна пошта

vptlum@ukr.net

 

23803078@mail.gov.ua

 

Тлумацька РДА у facebook

Військова служба за контрактом
 
Інформація про запровадження безвізового режиму Україна-ЄС

 

Україна - НАТО
Соціальна реклама "Два прапори - єдина країна"
81 бригада ВДВ Народжені перемагати
Безоплатна правова допомога
Реалізація Програми житлових субсидій. «Гарячі» телефонні лінії управління соціального захисту населення РДА (03479)2-16-43, 2-40-87, 2-21-43, 2-13-40.
Довкілля Прикарпаття. Дністровський регіональний ландшафтний парк
Центр допомоги учасникам антитерористичної операції
 

.

Оперативна інформація з питань цивільного захисту та дій у надзвичайних ситуаціях

 

Статистика сайту

MyCounter - счётчик и статистика


.

Розробник: ЗАТ "Софтлайн" © Веб-портал органів державної влади та органів місцевого самоврядування Івано-Франківської області